До Дня захисників і захисниць України у коледжі відбувся поетично-музичний простір «Тримаю твій стяг у серці», підготовлений здобувачами освіти ІІ курсу групи А-21 разом із куратором групи Оксаною Калмазан. На захід були запрошені здобувачі освіти І курсу. Ця зустріч стала щирою подякою тим, хто сьогодні захищає Україну, та даниною світлої пам’яті захисникам і захисницям, які віддали життя за свободу і незалежність нашої держави.

Головними символами заходу стали земля, зерно, колос та український стяг. Через них учасники говорили про те, що сьогодні означає для кожного з нас рідна земля: це не лише місце, де ми живемо, навчаємося і працюємо, а й те, що ціною надзвичайних зусиль щодня боронять українські захисники. Особливого змісту ця тема набула для майбутніх агрономів. Земля для них — це ґрунт, родючість, волога, майбутній урожай. Але водночас це земля, на якій стоїть рідний дім, у яку кидають зерно, на якій хочеться жити і яку сьогодні захищають.

У поетично-музичних композиціях учасники нагадали: за словом «захисник» стоять звичайні люди — вчителі, водії, механіки, лікарі, фермери, агрономи, студенти. Люди, які мали свої професії, родини, мрії та плани, але стали на захист свого дому і своєї країни. Зворушливо прозвучав «Лист з дому» — про очікування, мирний ранок, звичайний день і найважливіше бажання рідних: дочекатися повернення. Слова «Навесні ми знову будемо сіяти. Бо життя повинно продовжуватися» стали символом віри у майбутнє України.

Окремою, особливо щемливою сторінкою заходу стало вшанування пам’яті полеглих. Учасники та гості схилили голови у хвилині мовчання, згадуючи тих, кому вже неможливо особисто сказати «дякую», але чий подвиг назавжди залишиться в пам’яті українського народу. Глибокий зміст мав театралізований епізод «Голос Землі». У символічному діалозі Земля говорить про поля, які не дочекалися сівби, сади, до яких не повернулися господарі, та людей, які пішли її захищати. А від молодого покоління вона просить простого і водночас надзвичайно важливого: знань, праці й турботи.

Символом майбутнього стала маленька зернина. Здобувачі освіти по черзі клали зерна в землю зі словами: «Сію заради миру», «Сію заради дому», «Сію заради тих, хто повернеться», «Сію заради пам’яті тих, хто не повернувся», «Сію заради життя», «Сію, бо вірю в Україну».

Фінальним акордом стало розгортання великого українського прапора. Адже тримати свій стяг у серці — це не лише носити синьо-жовту стрічку. Це пам’ятати, допомагати, вчитися, чесно працювати, не бути байдужими, берегти свою землю та ставати професіоналами, потрібними Україні.

Цей захід став нагодою ще раз сказати найважливіші слова тим, завдяки кому ми маємо можливість навчатися, працювати, будувати плани та зустрічати новий день на своїй землі:

ДЯКУЄМО ЗАХИСНИКАМ І ЗАХИСНИЦЯМ УКРАЇНИ!

ПАМ’ЯТАЄМО ПОЛЕГЛИХ.

ВІРИМО. ПРАЦЮЄМО. СІЄМО. ЖИВЕМО.