І знову — березень… І знову линуть до нас думи геніального українського поета Т. Г. Шевченка. Традиційно український народ у цей весняний час звертається до постаті Великого Кобзаря, яка у своїй величі була, є і залишається ні з чим незрівнянною, невичерпною для людського осягнення.

9 березня 1814 року – вікопомна дата, як внесена до світового календаря знаменних і пам’ятних дат. Цього дня 212 років тому Україна подарувала світові Т.Г. Шевченка – Генія, Поета, Пророка, що відкрив світові буття українців і завдяки якому скарби української душі повною рікою влилися в загальний потік людської культури.

Його ім’я органічно вплелося в історію та культуру не тільки українського народу. Воно знане далеко за межами рідного краю. Він розбудив національну свідомість українців, його поетичне слово самоука і кріпака було сильнішим за слова вельмож і царів.

Його життя поєднало художній талант, силу слова і незламну волю — які надихали покоління українців боротися за гідність. Саме тому Кобзар став не просто класиком, а живим символом національної пам’яті. 

Шевченко як явище велике і вічне – невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею.

Викладач української мови і літератури                                               Наталя ТАРАНЕНКО