Людина прийшла в цей світ. Прийшла, щоб жити, творити добро, залишити по собі гарний слід у своїй праці, у своїх дітях.
Не меркнуть зорі – йдуть у небуття,
Бо мають право вік світити.
Я ж маю право на життя
Я гідно мушу житии !!
Людське життя… Неповторне та звичне, радісне й сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин.
Люди, їх мільйони… усі вони зовсім різні й чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом.
Так, життя кожної людини – це стежина, устелена жовто-гарячими чорнобривцями, духмяними вишеньками, стежина з червоними та чорними тонами, як у тій пісні «червоне – то любов, а чорне – то журба»…
Бо й справді, кожне життя дається нам якоюсь дивовижною квіткою, яка вранці вмивається росою, зустрічаючи новий день, ніжно простягає руки-пелюстки до сонця, щоб захистило її від усього злого й недоброго, а ввечері тихо й сумовито складає свою голівку до матері-землі, сподіваючись наступного дня побачити цей світ кращим. Народжуючись, кожна людина отримує найважливіше право – право на життя.
Кожен з нас має ПРАВО жити, кохати, вірити та прокидатись вранці із надією в світле майбутнє! Адже, задля того гинув і продовжує гинути наш генотип. І кожен день хвилиною мовчання ми маємо вшановувати тих, хто своїм життям та жертовністю відстоює наше право на життя, хто щиро вірив і вірить у наші душі та в нас самих.
Одвічна честь та слава тим, хто бореться за ПРАВО на життя людей!
23.02.2024. у ВСП «Мигійський фаховий коледж Миколаївського НАУ» в онлайн форматі проведено виставку малюнків, тема: Моє право на життя. Взяли участь здобувачі освіти різних груп і курсів.